Понеділок, 20.11.2017, 05:08
Вітаю Вас Гість | RSS

Зарічанський навчально-виховний комплекс

Каталог файлів

Головна » Файли » Виховні години

Виховна година
26.03.2014, 01:10

 «Добро починається з тебе» 

    Мета: ознайомити учнів із поняттям «добро», його різними проявами та складниками; формувати в учнів ціннісне ставлення до власного життя, до інших людей та природи; пробуджувати та стимулювати в учнів бажання творити «добро». 
    Обладнання: на стіні плакати із висловами: «Будуйте храм в душі своїй» , «Все те що робиш комусь, роби собі», «Поспішай робити добро». 
    Хід роботи: 
Вже четвертий рік поспіль нашою країною успішно крокує Всеукраїнський благодійний проект «Добро починається з тебе». 
До участі у конкурсі запрошуються учні загальноосвітніх шкіл, ліцеїв, студенти вищих навчальних закладів, молодіжні та громадські організації. Тому недивно, що наша виховна година власне присвячена цій темі, а саме «Добро починається з тебе». 
Вчитель. 
Живи, добро звершай! 
Та нагород за це не вимагай! 
Лиш в добро і вищу правду віра 
Людину відрізня від мавпи і від звіра. 
Хай оживає істина стара: 
Людина починається з добра! 
Вчитель. Кожен із вас, хто сидить у цьому класі, вже думає про своє подальше життя, про своє майбутнє. Кожен хоче жити добре, красиво. Але не потрібно забувати в той же час про свою душу. Дбаючи про матеріальне, не забувати про духовні цінності. 
Вчитель. Про що ми будемо говорити на сьогоднішньому уроці? 
Учні. доброта, милосердя, порядність… 
Вчитель. Так, дійсно про милосердя, доброту. «Милосердя і доброта – два крила, на яких тримається людство». Ще з давньоруських часів благодійність була в традиціях нашого народу. Доброта і чуйність, співпереживання і щиросердечність. Уміння розділити чужий біль, вчасно підтримати у важку хвилину, розрадити в горі і біді – це в характері нашого народу. 
Вчитель. А зараз я хочу попросити учнів висловитись з цієї думки. 
Учениця. 
Не лінуйтесь робити добро, 
Лише зла не бажайте нікому, 
Бо воно як велика гора, 
Стане вам на шляхові земному. 
Учень.
Правда в світі є дуже проста: 
Сонце землю теплом зігріває. 
А людину – її доброта 
І любов у житті прикрашає. 
Вчитель.
Дуже гарно підібрані вислови. Саме любов спонукає нас до милосердя. 
Учень. Не кажіть про любов – докажіть, 
що ви любите тих, хто страждає! 
Добрі справи нужденним чиніть – 
цього вічна любов вимагає! 
Вчитель. Так. Милосердя і любов нерозлучні. Як милосердя без любові, так і любов без милосердя малоцінні в очах Божих. Те саме треба сказати і про віру: як віра без справ мертва, так і милосердя без віри не спасе душу. І хоч існує на світі зло, проте добро завжди перемагає його. 
Але скажіть будь ласка як же могло статися, що милосердя втратило сьогодні свою цінність? А його зміст звівся в основному до милостині? Невже для того, щоб виіскрити доброту із наших сердець, потрібен землетрус чи Чорнобиль? Чи Ожидів, або ще якісь аномалії ? Хіба без них не можна бути милосердними? Хіба в звичайному житті немає людей, які потребують допомоги? 
Є і дуже багато таких людей. Але за своєю заклопотаністю про свій зовнішній вигляд, гонінням за кращим комп’ютером, найдорожчим мобільним телефоном ми не бачимо цих обділених людей. 
На виховних годинах і просвітницьких бесідах ми часто говорили на такі теми. Пригадайте ці бесіди. 
Учень. «Про людей похилого віку», «Про дітей – інвалідів», «Про голодомор», «Чорнобильських героїв – ліквідаторів пожежі» і т.д. 
Вчитель. Добре. Пригадали. А зараз я наведу вам приклади із знайомої вам казки «Названий батько» 
Чому навчає нас ця життєва ситуація? Чи треба платити за добро? 
Учень. 
Хіба чекати плати за добро? 
Нехай в руці зламається перо 
Нехай твоя зламається рука 
Що за добро добра собі чека. 
Добро твориться просто – ні за так, 
Так, як цвіте і опадає мак, 
Як хмарка в’ється і сміється пташка, 
Як трудиться мурашка – горопашна. 
Вчитель. Людська порядність, доброта немає меж. Ми сьогодні маємо бути милосердними не тільки до людей, а й до всього, що нас оточує: тварин, рослин. А зараз я вам наведу ще один приклад. 
Біля води на піску сидить гарна молода жінка і ніжно обіймає свій скарб – хлопчика років чотирьох. Малюк хворий. У нього тяжка форма церебрального паралічу. Мама пригортає його дуже лагідно. Вони сидять на березі так, що їхні ноги торкаються води. Мама усміхається і щось розповідає хлопчикові. Він не може їй відповісти, а лишень якось незграбно намагається повертати своєю голівкою вбік. Із вигляду хлопчика зрозуміло, що він не може ходити, говорити, можливо, і ніколи не скаже їй “мама”, і ніколи не піде до школи, ніколи не принесе ні двійку, ні десятку… 
Цієї ж миті у воді ще одна сім’я робить фото сесію своєї доньки. Їй 12 років. Вона не ходить сама, дівчинку заніс у воду її батько, він намагається втримати її на воді, але тільце дівчинки не слухається – ручки скручені страшною хворобою, та батько не впадає у відчай. Тримаючи дівча, пораючись із хвилями, що намагаються скинути круг, він хоче, щоб його донька виглядала гарною на фотографії. Дівчатко намагається усміхатися. Збоку здається, що це в неї не дуже виходить. А мама в цей час ловить дорогоцінні моменти життя їхньої сім’ї простеньким фотоапаратом. Поруч друга дівчинка, напевно, друга донька в цій сім’ї, допомагає батькові. Сім’я разом. І вони щасливі! 
Інші батьки привозять діток на інвалідних візках, купаються разом із ними, відносять їх плавати у море, вони разом засмагають, про щось розмовляють, спілкуються з іншими батьками, в яких такі самі особливі дітки. Вони разом лікуються… Відпочивають… Відпочивають від чого? Від людської байдужості й жорсткості, що оточує цих особливих дітей, яких наше суспільство називає ”інвалідами” . А ще – відпочивають від усього того, що приходить з цим словом на додаток: нерозуміння, байдужість, неприйняття, відторгнення, жорсткість, криві погляди… 
Але ніде правди діти – люди з особливими потребами, від немовлят до старих, поряд із нами, як би ми від них не відверталися, але вони теж люди, вони теж хочуть уваги і доброго ставлення до себе. І тому я попрощу вшанувати пам’ять про нашого учня Долішнього Остапа, запаливши свічку. Він також був дитиною-інвалідом. 
Учениця. 
Не бажай 
Коли серця теплом зігріті – 
Стає побільше доброти. 
Ти ж не один у цьому світі, 
А є ще сестри і брати. 
Проб’ється істина у слові – 
Збагнуть її уже пора. 
Усім нам хочеться любові, 
Усім нам хочеться добра. 
Учень. Не відбирай здобутку ближнього 
І не бажай його добра. 
Хай чорне зло в пориві хижому 
Не б’є, як блискавка страшна. 
Нехай веде нас днями й тижнями 
Відлуння Божої сурми. 
Ні, не бажай ти лиха ближньому, 
Бо всі ми звемося Людьми. 
Учень. 
Горнімось до земної вроди, 
Бо заздрість дика і сліпа. 
Хай нами лють не верховодить, 
Неправда зла не підсипа. 
Добродію, схились до мене. 
Порадником для мене стань – 
І буде світ благословенним 
Од світла щирих поривань. 
Вчитель. Колись ці мами, дізнавшись про свою вагітність і повідомивши своїм чоловікам, також були щасливими. Вони чекали, що коли народиться малюк, він буде здоровий, як усі діти. Він вчасно почне посміхатися, сидіти, ходити. Своєчасно проріжуться зубки, з’явиться свідомий погляд. Він піде до школи, буде бити нові рекорди на фізкультурі. Потім — навчання в університеті, одруження, діти… І вони будуть щасливі. 
Але сталося інакше. Пролунало, як вирок: дитина — інвалід. В житті цих сімей вирок поступово приніс усвідомлення, що життя змінилося, що все тепер буде інакше. Добре, якщо за таких обставин батько не покинув матір, не пішов до іншої жінки для продовження роду й через бажання завести здорове потомство. Однак частіше жінка залишається сама зі своєю бідою. Вона, немов загнаний звір, не хоче приймати факт, що її малюк — особливий. Жінка не готова до таких змін у своєму житті. Можливо, в неї була кар’єра, робота, чоловік, подруги, і ось вона розуміє, що на роботу вона не вийде, чоловік покинув, грошей немає, друзів не цікавлять її проблеми. А їй так потрібна допомога й підтримка… 
Учень. 
Не говори про доброту, 
Коли ти сам нею не сяєш, 
Коли у радощах витаєш, 
Забувши про чужу біду. 
Бо доброта не тільки те, 
Що обіймає тепле слово, 
В цім почутті така основа, 
Яка з глибин душі росте. 
Коли її не маєш ти, 
Ти раниш людяне в людині, 
Немає вищої святині, 
Як чисте сяйво доброти. 
О. Довгий 
Учениця. 
Нам би про душу хоч не забути, 
Нам би хоч трохи добрішими бути, 
Ми лише раз, так уже повелося, 
Живемо на цій грішній землі… 
Хай прокинуться сплячі душі, 
Що, як квіти у квітнику. 
Що потребують дощу і суші 
На довгім життєвім шляху. 
Хай романтика Віри й Любові, 
Слова людського тепла й доброти 
Нам порожнини в душах заповнить, 
Куди вже війнули ранкові вітри. 
І. Тулундай 
Вчитель. Кожен із нас може допомогти людям з особливими вадами бути щасливими. Достатньо тільки побачити в цих людях — людей, в цих дітях — дітей, трішечки особливих дорослих і дітей. 
Кожен із вас, мабуть, зараз ставить собі питання: «А що я можу зробити, щоб допомогти їм бути щасливими?». Я відповім — любити! Не відвертати свого погляду від малюка, що виглядає не так, як здорові діти. Він особливий. Чому? Не знаю. Але він живе, і Бог також привів його на цей світ. Для чого? Можливо, щоб зробити нас добрішими, людянішими… І вони будуть щасливі! 
Учень. 
Спасіння — у добрі, спасіння — у любові, 
І це стосується, напевно, нас усіх. 
Чого ж ми носимо у серці та у слові 
Отруту заздрості та злості вічний гріх? 
Нехай не топче нас неправди битий чобіт… 
Зустрівши ближнього, хай відчуття твоє 
Душі признається, що у людській подобі 
Це сам Господь правицю подає. 
Учениця. 
Возлюбімо ближнього, як самих себе, 
Хай це усвідомить той, що з людей гребе. 
Возлюбімо ближнього — тихо, без прикрас: 
І любов Всевишнього теж зігріє нас. 
Возлюбімо ближнього з відчуттям тепла, — 
Й певен, що поменшає в цьому світі зла, 
І засвітить радістю небо голубе… 
Возлюбімо ближнього, як самих себе. 
Вчитель. Найвища наука життя — це мудрість. А найвища мудрість — бути добрим. 
Вчитель. Якби кожна зла людина зробила на одну злу справу менше, а кожна добра на одну добру справу більше, наскільки світлішим стало б наше життя. Якби кожен, хто може, допоміг би хоча б одній конкретній людині, світ став би набагато кращим. 
Учениця. 
Лікуймо наші зболені серця. 
Лікуймо наші душі зачерствілі, 
Несімо правди непогасний стяг, 
І кривда в нашу душу не поцілить. 
Учень. 
Є ще спасіння від недуг людських, 
Джерела віднайдімо лиш цілющі… 
Мов подорожником торкнімося до них, 
Й добром розквітнуть, просвітліють душі. 
А зараз пригадайте, яка особа робила найбільше добра і була прикладом милосердя (Мати Тереза з Калькутти ). 
Учень зачитує заповіді Матері Терези. 
Вчитель. Час невпинно біжить вперед. Збігають хвилини, години пливуть роки. Хочеться вірити, що у вас все буде гаразд, хочеться, щоб слова доброти, почуті сьогодні, ви пронесли крізь усе життя. Пам’ятайте, людина на цім світі не вічна, життя коротке і гріх розтринькувати його на погані справи. 
Будьте добрими, людяними, милосердними, терпеливими, нехай не черствіють ваші душі у щоденних клопотах, бережіть своє серце від усього злого. Всім нам не легко у сьогоднішній скрутний час, але пам’ятаймо, що поруч є люди, яким набагато гірше. Бо ми можемо хоч на крихту покращити їхнє життя своїм ставленням, усмішкою, теплим поглядом… 
Закінчити годину спілкування я хочу віршем Василя Симоненка: 
Найогидніші очі — порожні, 
Найгрізніше мовчить гроза, 
Найнікчемніші душі — вельможні, 
Найпідліша — брехлива сльоза, 
Найпрекрасніша мати — щаслива, 
Найсолодші вуста — кохані, 
Найчистіша душа — незрадлива, 
Найскладніша людина — проста. 
Але правди в брехні не розмішуй, 
Не ганьби все підряд без пуття, 
Бо на світі той наймудріший, 
Хто найдужче любить людей і життя. 

 

 

 

 

Категорія: Виховні години | Додав: Mila
Переглядів: 628 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Форма входу
Пошук
Друзі сайту

Copyright MyCorp © 2017
Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz